Конституційні права і свободи людини і громадянина

Тема уроку:  

Конституційні права і свободи  людини та громадянина

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ:

Після засвоєння змісту цієї теми учні зможуть:

Називати основні права і свободи людини та громадянина.

Коментувати окремі статті ІІ розділу Конституції України, пояснюючи юридичний зміст окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Описувати конституційні обов’язки громадян України.

Аналізувати правові ситуації щодо дотримання чи порушення основних прав та свобод людини і громадянина.

Оцінювати необхідність реалізації громадянином конституційних прав і свобод і виконання обов’язків

Обладнання:

·                підручник для 9 кл.: Пометун О. І. Правознавство. Практичний курс. 9 клас: підручник для 9 кл.. / О. І. Пометун, Т. О. Ремех. – К.: Літера ЛТД, 2009. – 192 с.

·        Тексти Конституції України

·        Таблички, бейджики із зазначенням ролей  учасників

Основні поняття: конституційні права і свободи, конституційні обов’язки

Тип уроку: урок вивчення нового матеріа­лу.

Форма уроку: урок — прес-конференція.

       Підготовчий етап:

Вчитель оголошує тему, день, час проведення уроку — прес-конференції, надає рекомен­довану літературу для самостійного опрацю­вання, розподіляє ролі між учнями-учасниками прес-конференції:

журналісти теле­каналу «Інтер», газет «Сьогодні», «Дзеркало тижня», «День» та  Інтернет-видання «Українсь­ка правда»,

Представник секретаріату Пре­зидента України,

предста­вник Спілки адвокатів України,

правник,

член Гельсінської Спілки юристів,

суддя Конституційного Суду України (КСУ),

суддя європейського суду з прав людини,

пред­ставники релігійних громад,

Міністр куль­тури України,

письменник (член Спілки письменників України),

експерт з міграційної політики,

судексперт,

майор Кременчуцького РУ УМВС.

Основний етап уроку — гри.

Учитель-ведучий: Ще давні греки і римляни впорядкованому космосу (по­рядку) протиставляли руйнівний хаос, а законотворець давніх Афін Солон встановив зако­ни, загальнообов'язкові для виконання і покли­кані регулювати права людини. То ж із анти­чних часів прийшло усвідомлення необхідності тісного зв'язку закону і прав людини як взає­мопов'язаних між собою компонентів. Визна­чний науковець Б. О. Кістяківський вважав, що основу міцного правопорядку складає свобо­да особи та її недоторканність. Тому сьогодні­шня конференція буде присвячена консти­туційним правам та свободам  людини та громадянина.

Представник Конституційного Суду України (КСУ): Я представляю Конституцій­ний Суд України, який має офіційно тлу­мачити Конституцію України, встановлювати, чи є конституційними нормативно-правові акти , дії та рішення посадових осіб. Кон­ституційний Суд є колегіальним органом, що належить до судової гілки влади. Важлива ознака правової демократичної держави полягає в тому, що права людини в ній набувають самостійного юридичного зна­чення, з ними мають співвідноситися всі зако­ни у державі. Конституція є основний закон, їй підпорядковується вся діяльність держави, пар­тій і окремих осіб. Іншими словами, у правовій державі права і свободи людини гарантують­ся та реально виконуються.

Журналіст газети «ФАКТИ»:

У чому полягає зміст та цілі діяльності дер­жави, що заснована на праві?

Суддя Конституційного Суду України (КСУ): Згідно Конституції забезпечення, реалізація та захист прав людини є основним завданням і сенсом існування правової держави. Головни­ми правами людини, що забезпечують її життя, цінність її особи, свободу, недоторканність, осо­бисту безпеку, правовий захист, є громадянсь­кі (особисті) права. Вони є невід'ємними, тоб­то належать людині як члену громадянського суспільства, забезпечені законами і покликані захищати людину від сваволі держави та ін­ших людей. Громадянські права не надаються, а  охороняються та гарантуються держа­вою.

Журналіст телеканалу «Інтер»: Прошу вас  прокоментувати  статті Конститу­ції України про право на життя, право людини і громадянина на честь і гідність.

Суддя Конституційного Суду України (КСУ): Жит­тя людини є найвищою цінністю, що належить їй від природи і на яку вона має право, невід'­ємне, незалежне та природне. Ст. 27 Консти­туції України визначає: «Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок дер­жави — захищати права людини». Але, звичай­но, Ви розумієте, що держава не може гаран­тувати особі повною мірою захист життя від хвороб, аварій, катастроф та ін. Мається на увазі захист від свавілля з боку держави та інших громадян — ніхто не може позбавляти людину життя, це є неприпустимим для держави, її ор­ганів, різних політичних сил. Закони мають об­межувати владу держави над особою. Кожен також має право захищати своє життя і здо­ров'я, життя і здоров'я інших людей від проти­правних посягань.

У структурі прав головною виступає фунда­ментальна якість людини — гідність: визнання за людиною цінності як істоти, що наділена розумом, волею та почуттями, незалежно від того, що ця істота про себе думає і як оціню­ють її інші. Ця якість належить кожній людині від народження і є основою всіх прав, що по­кликані виявляти її та захищати. Всі права лю­дини базуються на принципі рівної гідності всіх людей. Кожна людина має право на повагу своєї гідності з боку суспільства, в якому сво­бода та недоторканність особи є основою гід­ності людини. Це означає, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдяному відношенню або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Журналіст газети «День»: Які головні групи особистих чи громадянських прав на сьогоднішній день виділяють юри­сти Гельсінської Спілки?

Член Гельсінської Спілки:

Наша громадська організація виникла піс­ля конференції 1975 році у Гельсінкі, де обго­ворювалися права людини. Після конференції в СРСР створювалися спілки гельсінкського зразку, одна з них — провідна неурядова юри­дична громадська організація в Україні. Діяль­ність організацій такого спрямування забезпе­чена тим, що у Конституції України юридичне закріплені особисті(громадянські) права та сво­боди людини і громадянина. До особистих (громадянських) прав належать: право кожно­го на життя; на повагу до його гідності; на сво­боду та особисту недоторканність; на недото­рканність житла; на таємницю листування, те­лефонних розмов, телеграфної та іншої корес­понденції; на захист від втручання в особисте і сімейне життя; на свободу пересування, віль­ніший вибір місця проживання, право вільно за­лишати територію України; на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і пере­конань; на свободу світогляду і віросповідан­ня.

Журналіст газети «Дзеркало тижня»: Пане експерте Європейського суду з прав людини, прокоментуйте ваше ста­влення щодо смертної кари у державах світу. Ваше ставлення?

Експерт європейського суду з прав людини: Однією з форм порушен­ня права людини на життя багатьма вважаєть­ся смертна кара або так зване “законне” позбавлення її життя. Понад 80 країн світу, в тому числі всі розвинені європейські держави, не застосовують смерт­ної кари. Скасована смертна кара і в Україні. Існує багато аргументів проти збереження смертної кари. Насамперед, держава не має права відібрати у людини те, чого не давала — життя. Право на життя — це природне право, і держава не повинна позбавляти людину цього права. Якщо держава зберігає смертну кару, то вона робить суспільство жорстокішим. До того ж, скасування смертної кари, як свідчить досвід, не сприяє збільшенню кількості тяжких злочинів. Так, у Великій Британії у 1965 р. сме­ртну кару за вбивство було скасовано для екс­перименту: у найближчі 5 років після цього кі­лькість злочинів не зросла. Тоді Парламент ска­сував смертну кару остаточно. Зрештою, це за­гроза судової помилки, тобто загибелі невину­ватих людей. Хоч би якими досконалими були судові процедури, помилки неминучі. Напри­клад, у США з 1900 р. до 1985 р. лише за офі­ційними даними було страчено 25 ні в чому невинуватих людей.

Журналіст газети «Сьогодні»: Пане представник спілки адвокатів України, поділіться планами  щодо впорядкування права на сво­боду та особисту недоторканність людини, пра­ва на недоторканність житла і таємницю лис­тування.

Представник Спілки адвокатів України:

Це право є однією з головних умов існування та розвитку людини, оскільки лише вільна  людина може виявити себе як особис­тість. Його юридичний зміст зводиться до на­ступних принципових положень: недопустимість протиправного обмеження свободи громадян з боку держави та її органів; законодавче об­меження держави та її органів у можливостях незаконного позбавлення волі людини (ареш­ту, тримання під вартою), обов'язок держави чі­тко визначити органи, які мають право позба­вити людину волі, а також повноваження та функції цих органів; забезпечення особі судо­вого захисту від незаконного обмеження або позбавлення волі.

Конституція України (ст. 29) стверджує — «Ні­хто не може бути заарештований або трима­тися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в по­рядку, встановлених законом». Коли ж є за­конні підстави для затриманню людини з ме­тою запобігання злочинові чи його припинен­ня, можливе застосування затримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід протягом сімдесяти двох годин. Якщо за цей час особі не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою, вона повинна негайно бути звільнена. Право на свободу та особисту недоторканність передбачає також, що кожному заарештованому або затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви аре­шту або затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання за­хищати себе особисто та користуватися до­помогою захисника. Велика роль у забезпе­ченні права на свободу та особисту недотор­канність належить судовому захисту. Кожний затриманий має право у будь-який час оска­ржити в суді своє затримання. Тримання осо­би під вартою до судового розгляду не може бути правилом, навпаки, утримання під вартою до суду повинно бути винятком.

Інтернет-видання «Українсь­ка правда»: Формат нашого видання передбачає організацію обговорення серед широкої аудиторії користувачів, тому наше питання до пана майора. Як ви вважаєте, які умови та чинники обумовлю­ють порушення права особи на недоторкан­ність в Україні?

Майор: Свобода та недоторканність люди­ни ґрунтуються на принципі презумпції неви­нуватості. (Під «презумпцією" в юриспруденції розуміють припущення, яке вважається істин­ним, доки не доведено протилежне.) Зміст цьо­го принципу полягає в тому, що "Особа вважа­ється невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» (ст. 62 Конституції України). Обвинува­чений також не повинен доводити свою неви­нуватість у вчиненні злочину. Відповідні про­цесуальні гарантії прав і свобод людини за­кріплені в Кримінальному, Кримінально-проце­суальному, Цивільному процесуальному коде­ксах та інших законодавчих актах України, Ко­жному громадянину також гарантується пра­во на оскарження в суді рішень, дій чи бездія­льності органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування, посадових і службо­вих осіб.

Журналіст газети «Дзеркало тижня»: Розкрийте тлумачення судами загальної юрисдикції права на недоторканність житла.

Суд-експерт: Важливою гарантією захи­щеності особи є також право на недоторканість житла, що забезпечує свободу та захи­щеність особи. Конституція України визначає: “Кожному гарантується недоторканність жит­ла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішен­ням суду”.

Але якщо у житлі трапилася пожежа під час Вашої відсутності? Конституція України в тій же статті ЗО встановлює винятки: «У невідкла­дних випадках, пов'язаних із врятуванням жит­ла людей чи майна чи з безпосереднім пере­слідуванням осіб, які підозрюються у вчинені злочину, можливий інший, встановлений зако­ном, порядок проникнення до житла чи до ін­шого володіння особи, проведення в них огля­ду і обшуку».

Суддя КСУ: Крім того, кожній особі гаран­тується таємниця листування, телефонних роз­мов, телеграфної та іншої кореспонденції. Це означає, що органи держави, посадові та слу­жбові особи не мають права на ознайомлення з приватною інформацією, що передається за допомогою засобів зв'язку, та на її розголо­шення. Держава гарантує недоторканність усіх видів кореспонденції громадян і телефонних розмов, які не повинні прослуховуватись. Ви­нятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом з метою за­побігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо ін­шими способами одержати інформацію немо­жливо.

Законодавство передбачає юридичну відпо­відальність за розголошення змісту приватної кореспонденції службовими особами та пра­цівниками установ зв'язку, які з огляду на свої службові обов'язки знайомляться зі змістом телеграм, телефонних розмов тощо.

Журналіст газети «Факти»:

Які є гарантії свободи пресування на тери­торії України?

Експерт з міграційної політики: Гаранті­єю свободи та захищеності людини у право­вій державі є можливість вільно, без обмежень, пересуватись та на власний розсуд обирати місце проживання. Зміст цього права полягає в тому, що громадянам держави гарантується свобода пересування за власним бажанням у межах своєї держави; іншим особам, що пере­бувають на території України на законних під­ставах, також гарантується свобода пересу­вання; кожному гарантується вільний вибір мі­сця проживання; кожному гарантується право вільно залишати територію України; громадя­нам України належить право в будь-який час повернутися в Україну.

Ці положення закріплені у ст. 33 Конституції України, але до кожного з них мо­жливе застосування певних обмежень. Які це обмеження? По-перше, в кожній державі існу­ють зони чи об'єкти, до яких доступ обмежений або заборонений законодавчими актами (міс­цевості, в яких проголошено надзвичайний стан; райони епідемій; контрольовані прикордонні райони тощо), а для іноземців та біженців ви­бір місця проживання може бути обмежений пунктами проживання, що їм рекомендовані законодавством держави. По-друге, вільне за­лишення території України може бути обме­жене у випадках, що передбачені законодав­ством в інтересах охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи морально­сті населення або прав та свобод інших лю­дей.

Журналіст телеканалу «Інтер»:

Чи в новому законодавстві полегшено мож­ливості набуття громадянства України, в'їзд в Україну та виїзд за кордон?

Правник: Кожна держава має за­конодавство, що регулює порядок в'їзду в дер­жаву чи виїзду за її межі. В Україні 21 січня 1994 р. прийнято Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». Цей Закон регулює порядок здійс­нення права громадян України на виїзд з Укра­їни і в'їзд в Україну, порядок оформлення до­кументів для зарубіжних поїздок, визначає ви­падки тимчасового обмеження права грома­дян на виїзд з України і встановлює порядок вирішення спорів у цій сфері. Зокрема, зазна­чається, що на громадян України, які звернули­ся з клопотанням про виїзд з України, поши­рюються усі положення чинного законодавст­ва, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадя­нами України зберігаються на її території май­но, кошти, цінні папери та інші цінності, що на­лежать їм за правом приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не до­пускається. Порядок в'їзду до іноземної дер­жави регулюється законодавством відповідної держави. Громадянин України ні за яких під­став не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну. Крім того, постановою Кабінету Мі­ністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074 затверджено Правила в'їзду іноземців в Украї­ну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через ЇЇ територію.

Журналіст газети «Сьогодні»:

Яким чином реалізується в Україні право на свободу віросповідання?

Представник релігійної громади: Право мати власні думки, погляди, ідеали, формувати уявлення про навколишній світ і його походжен­ня — одна з найважливіших духовних потреб людини. Це право також належить до числа невід'ємних прав, оскільки людина відрізняєть­ся від інших живих істот тим, що від природи наділена розумом. Законодавче закріплення цього права, яке в літературі часто ще назива­ють «свободою совісті», є великим досягнен­ням людства. Поняття свободи світогляду та віросповідання охоплює можливість виявляти свої думки, погляди та переконання, вільно спо­відувати релігію, відправляти релігійні культи і обряди. Конституція України роз'яснює: «Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешко­дно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релі­гійну діяльність» (ст. 35).

Представник адміністрації Президента України: Держава визнає свободу віроспові­дання і тому повинна бути відокремлена від церкви і не повинна втручатися в її справи, якщо мова не йде про порушення конституцій­них прав та свобод людини. Водночас церква не повинна брати на себе жодних державних функцій. Кожній людині гарантується свобода світогляду, внаслідок цього школа відокремле­на від церкви. Жодна релігія не може бути ви­знана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути примушений визнавати нав'язану йому ідеологію. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Але існує можливість виникнення супереч­ностей законодавства з деякими положення­ми релігії. Конституція України вирішує їх та­ким чином: «Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмови­тися від виконання законів за мотивами релі­гійних переконань. У разі, якщо виконання вій­ськового обов'язку суперечить релігійним пе­реконанням громадянина, виконання цього обо­в'язку має бути замінене альтернативною (не­військовою) службою».

Зміст принципу свободи совісті знайшов ві­дображення у спеціальному Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. Закон підтверджує, що ніхто не може встановлювати обов'язкових пе­реконань і світогляду. Не допускається будь-який примус щодо визначення громадянином свого ставлення до релігії, до участі або не­участі в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, до навчання релігій. Закон гаран­тує нерозголошення таємниці сповіді. Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віру­ючих.

Журналіст Інтернет-видання «Українсь­ка правда»:

Яким чином реалізується право на творчість, свободу слова, друку?

Міністр культури України: Сьогодні пов­ноцінне життя людини немислиме без права вільно висловлювати свої думки, свої переко­нання, без доступу до інформації. Без свободи слова неможливе існування демократії. У Кон­ституції України записано: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на віль­не вираження своїх поглядів і переконань» (ст. 34). Свобода думки і слова — це можливість виражати власну думку, погляди та переконання в будь-якій формі, яка не заборонена законом, і таким чином впливати на суспільно-політич­ні процеси. Реалізація цього права має бути і забезпечена відсутністю цензури. Свобода сло­ва має слугувати захисту суспільства від дер­жави, виступати посередником між владою та народом.

Письменник (член Спілки письменників України): Крім того, свобода слова пов'язана з моральними цінностями, етичними нормами суспільства. Тому свобода думки і слова має обмеження, але лише такі, що записані в Кон­ституції України, тобто в інтересах національ­ної безпеки, територіальної цілісності або гро­мадського порядку з метою запобігання заво­рушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав ін­ших людей, для запобігання розголошенню ін­формації, одержаної конфіденційно, або для під­тримання авторитету і неупередженості пра­восуддя (ст. 34).

III. Підведення підсумків уроку.

Ведучий : Отже, осо­бисті права та свободи людини і громадянина — це юридично закріплені можливості людини, пов'язані з задоволенням життєво необхідних ма­теріальних, духовних потреб та інтересів, які характеризують їхнє фізичне та біологічне іс­нування. Проблема особистих прав людини і громадянина є надзвичайно широкою і вклю­чає в собі найістотніші прояви людської осо­бистості, їх потреби, інтереси. Чимала кількість громадських організацій та державних установ функціонує задля реалізації цих потреб, зреш­тою, сама держава покликана забезпечувати дієвість механізму реалізації громадянських прав та свобод. Перераховані органи та орга­нізації можуть бути для вас, учнів, орієнтирами, до яких посадових осіб, державних органів чи громадських організацій  ви зможете звертатися в разі порушення ваших осо­бистих прав. Дякую членам конференції за плі­дну співпрацю.

IV. Домашнє завдання.

1. Опрацювати матеріал підручника, заповнити таблицю «Класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина». Прокоментуйте та проілюструйте власними прикладами одне з прав за вибором (крім громадянських(особистих), що вже були висвітлені на уроці.

2. Використовуючи періодичні видання скла­діть добірку  матеріалів про порушення та за­хист громадянських прав у сучасній Україні.

3.  Ви — адвокат, складіть свій виступ на за­хист особистого права на честь та гідність лю­дини, що хвора на СНІД.