Осінні канікули - можливість поринути в унікальний світ пам’яті та шани, створений у форматі імерсивної вистави “Голоси пам’яті”. Це було по-справжньому глибоке емоційне занурення, покликане сформувати та зміцнити найважливіші ціннісні орієнтири: патріотизм, повагу до історії та національну гідність.
У часи сучасної війни нам критично необхідно знайти нові, живі та доступні форми вшанування пам’яті про Героїв. Традиційні методи часто не дають змоги молоді по-справжньому відчути та пережити їхні історії. Наш захід ефективно інтегрує різні підходи, роблячи пам’ять живою та багатогранною.
Головна мета — вшанувати пам'ять про Героя України, учасника боротьби за незалежність, майора НГУ Ігоря Пугача з позивним “Вовк”, через створення унікального інтерактивного формату. Учасники не просто глядачі, вони стають співавторами і переживають історію, ніби від свого імені.
Захід був побудований на глибокому залученні учасників через елементи театральної постановки та інтерактиву:
Учасники по черзі обирали та зачитували листи, адресовані Герою. Вони стали голосами його найближчих людей: Матері, дружини Олени, доньки Діани, побратимів героя, вчительки історії). Переглядали світлини з родинного альбому та останнє відео, прослухали пісню-посвяту «Гей, степами». почастувалися цукерками, переданими родиною героя у пам'ять про нього.
Кожен лист і пов’язана з ним активність — це міст, що з’єднує сухі факти з особистими емоціями та діями, дозволяючи глибше зрозуміти та прийняти втрату, відчуваючи людяність Героя. Це створює міцний емоційний зв'язок та відчуття єдності громади."Я дізналась багато нового та цікавового про Ігоря Пугача. Це було дуже хвилююче: сумно і по-справжньому. Хотілось, щоб це знайомство тривало ще" (Настя, 10 років)
"Мене вразило останнє відео з Ігорем і те, як ми зачитували та обговорювали кожен лист. В той час здавалось, що він був поруч з нами" (Кирило, 11 років)
"Було неймовірно цікаво уявляти себе кимось із близького оточення Ігоря Пугача. Було хвилювання від невідомості попереду, коли ми виймали з скриньки листи. Коли ми читали їх, було відчуття, що ми знали його особисто. Тепер я знаю, що Герої — це не просто картинки в підручниках, а реальні люди, які любили цукерки і грали в ігри, співали і мріяли" (Катерина, 12 років)
До обговорення долучився тато одного з учнів, колишній військовий, ветеран російсько-української війни. Він поділився враженнями від почутого та спогадами про шкільні роки Ігоря.
Для учнів імерсивна вистава стала потужним інструментом для роботи з колективною пам’яттю та емоціями.
“Голоси пам’яті” — це крок до того, щоб пам’ять стала не просто даниною минулому, а активною, дієвою силою сьогодення та майбутнього!
